Хто змішує й хто сушить

Зоряна Гречуха веде записи й зважує. У неї в шухляді лежать три зошити в клітинку за минулі роки, і саме з них виросли таблиці на цих сторінках. Вона тримається спільного розстелу й захищає його тим, що банка, зведена в серпні, узимку не вимагає жодних рішень.

Мирон Безкоровайний зробив обидва наші сита й відповідає за сіни: товщину шару, протяг, ворушіння, строки. Він схиляється до роздільної сушки, бо, за його словами, волога одної трави не повинна вирішувати долю решти.

Теодозія Лоскут звіряє назви, перепитує сусідів, як вони звуть ту саму траву, і наполягає, щоб у зошит ішла не оцінка, а опис. Їй належить правило, яким ми найбільше гордимося: назвати котрусь звичку кращою можна тільки разом із тим, чим за це заплачено.

Ми не установа й не чиясь вітрина. Двір на Яровій — це комора, сіни з ситом і стіл, на якому стоять ваги з точністю до десятої грама, шість банок і дощечка з ножем. Трави беремо з власного садка, з-над Котлуя та з лугів у бік Київщини; дещо нам приносять сусіди в обмін на те, що ми потім розповідаємо їм, як це сохло.

Кожне число в наших таблицях постає так:

1. Зрізане за один обхід зілля ділимо навпіл по вазі. Половина йде в спільний розстіл, половина — на окремі сита.
2. Зважуємо зеленим і записуємо вагу до десятої грама. Жодних мірок на око на цьому кроці не буває.
3. Обидві половини сохнуть в одних сінях, при однаковому протягу й однаковій товщині шару.
4. Готовність визначаємо на зламі, беремо по стеблині з трьох місць розстелу й записуємо день, коли сито спорожніло.
5. Далі шість тижнів нюхаємо обидві банки раз на тиждень, кожен сам, і зводимо нотатки тільки після того, як усі троє записали своє.

Числа, у яких ми розійшлися, до таблиці не потрапляють — лишається тільки те, у чому збіглися принаймні двоє з трьох. Через рік ми ту саму пару зводимо наново; якщо строк зрушив більше ніж на тиждень, у таблиці стоїть пізніша цифра, а в зошиті — обидві.

Розмови із сусідами ми не причісуємо. Коли на нашому кутку кажуть «материнка», так у тексті й лишається, навіть якщо в довіднику написано інакше. Місцева назва для нас цінніша за книжну, бо саме вона потім допомагає впізнати траву на базарі.

Ми пишемо про суху траву, про те, як вона сохне й як поводиться в банці. Смак описуємо словами про колір, густину й запах. За межі цього кола зошит не виходить ніколи.

Оплачених згадок у нас не буває. Коли в тексті названо луг, базар або сусідський садок, значить ми туди їздили самі. Самого способу заплатити нам за рядок у зошиті просто не існує, і це рішення ми ухвалили втрьох на початку.

Так само нічого не продається. Готових сумішей у нас на продаж немає, банок ми не висилаємо, замовлень не приймаємо. Усе, що ми вміємо дати, — це записи, і вони відкриваються просто тут, без умов.