Дані у нашому зошиті

Зошит — сторінки, які ведуть троє укладачів у Таращі. Читач — той, хто їх відкриває, і для цього від нього не потрібно нічого. Звернення — три рядки, які читач сам уписав у бланк: як до нього звертатися, його пошта й текст листа. Скринька — поштова адреса зошита, куди звернення надходить і де лежить.

Коротко: поки читач просто читає, зошит про нього не знає нічого. Усе, що ми отримуємо, читач надсилає сам, і це завжди звернення.

Бланк зошита має три поля й одну згоду. Ім’я чи прізвисько потрібне, щоб відповідь не починалася порожнім звертанням. Пошта потрібна, щоб відповідь узагалі дійшла. Текст листа — власне те, про що читач хоче спитати або розповісти.

Більше бланк не питає нічого. Поля для телефону в ньому немає, решти відомостей про читача зошит теж не запитує. Жодного поля, яке читач не бачить, у бланку немає, окрім одного службового рядка, що завжди лишається порожнім і призначений для розпізнавання машинних надсилань.

Звернення надходить до скриньки — тієї самої пошти, що стоїть у підписі кожної сторінки. Ніякої окремої бази, картотеки читачів або переліку з поштами зошит не веде: усе живе у скриньці, і більше ніде.

Передусім ми відповідаємо — на ту пошту, яку читач уписав, і тільки з приводу того, про що він питав. Інших листів від зошита не приходить: розсилки ми не робимо, новин не надсилаємо, пошту читача в жодний перелік не додаємо.

Коли у зверненні описана домашня банка з вагами й днями, ми переносимо цей опис до теки з пропорціями, щоб перевірити його на ситі наступного літа. У теці лишається сам опис; ім’я ми зберігаємо тільки тоді, коли читач просить назвати його в записі, а пошту з теки прибираємо завжди.

Звернення лежить у скриньці рік, а тоді ми його видаляємо разом із відповіддю. Якщо ж читач хоче, щоб його звернення зникло раніше, достатньо написати нам із тієї самої пошти одне речення — і ми стираємо і лист, і нашу відповідь на нього, після чого повідомляємо, що зробили це.